Із появою християнства обряд колядування було приурочено до Різдва Христового. Виникли нові релігійні колядки з біблійними образами, які також набули великої популярності в народі. Звичай колядування, як і щедрування, відіграв важливу роль у розвитку народної музично-пісенної творчості. Новорічні наспіви виконувалися колективами (співочими ватагами, гуртами) різного складу: парубочими, дівочими, дитячими, старшого віку. Це визначало певні особливості їхньої мелодики, ритму й навіть змісту. Дитяче колядування мало спрощену форму — здебільшого це прохання винагороди.
 Різдвяно-новорічні свята супроводжуються звичаями, традиціями, де щедрівки і колядки залишаються улюбленими святковими піснями. Колядка є тим джерелом, яке наповнює людські серця добротою і щедрістю.
     Колядки — величальні обрядові пісні зимового циклу, які походять з глибокої давнини. Колядки приурочені до одного з найбільших релігійних свят — Різдва Христового. Окреме місце посідають церковні колядки авторського, книжного походження («Тиха ніч, свята ніч», «Нова радість стала» та інші).

       Гуртувалися колядники і за територіальним принципом — по окремих вулицях або кутках. Обов´язково обирали серед себе старшого (отамана, березу) та міхоношу, який носив зібране. До складу ватаги нерідко входили музики й танцюристи.
      У різних місцевостях колядування мало свої відмінності. На Східній Україні переважали обходи з різдвяною зіркою, на Західній — із ляльковим або живим вертепом. Крім релігійної народної драми, розігрували різні театралізовані сценки.

    Тож саме цим пісням працівники бібліотеки присвятили виставку-декорацію "Від Різдва до Маланки звучать щедрівки та колядки".